Архив метки: адвокат в адміністративних справах

Верховний Суд: Вимоги про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку не можуть бути самостійним предметом судового розгляду

Вимоги про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку не можуть бути самостійним предметом судового розгляду – до такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу у справі за позовом про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, її виправлення, визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, з присвоєнням їй кадастрового номера та зобов’язання на цій підставі внести зміни до Державного земельного кадастру.

Про це йдеться у Рішенні Великої Палати Верховного Суду, за результатами розгляду касаційної скарги державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на Постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року.

Як зазначається у повідомленні на офіційній сторінці Суду у мережі Facebook, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до державного кадастрового реєстратора і ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», у якому просив:
— визнати зйомку земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками;
— визнати незаконною технічну документацію на земельну ділянку;
— зобов’язати ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку;
— визнати незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки;
— зобов’язати державного кадастрового реєстратора на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не може здійснити реєстрацію права власності на виділену йому земельну ділянку, оскільки в Держземкадастрі зареєстрована інша земельна ділянка, межа якої проходить через будівлі та надвірні споруди, що належать позивачеві на праві власності.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю державного кадастрового реєстратора як суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах владні управлінські функції.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору, дійшла таких висновків.

Спір у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, а також зобов’язання відповідача на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Держземкадастру щодо вказаної земельної ділянки не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин (щодо встановлення/відновлення/зміни меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян), а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Водночас скасування рішення державного кадастрового реєстратора про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, що перебуває в користуванні третьої особи, та реєстрацію цієї ділянки в Держземкадастрі не призведе до поновлення прав позивача, оскільки суміжний з позивачем землекористувач вже отримав державний акт щодо права власності на земельну ділянку під належним йому будинковолодінням, а тому поновити своє порушене право щодо набуття у власність земельної ділянки під своїм будинком він може виключно шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Вимоги позивача про визнання проведеної ДП зйомки земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками; визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні третьої особи, та зобов’язання ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини, що призвели до ймовірного порушення прав позивача, можуть слугувати доказами на обґрунтування та підставою для підтвердження правової позиції позивача під час пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій частині позов не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративної, а й у порядку будь-якої іншої юрисдикції.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а (провадження № 11-1454апп18) можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81841935?fbclid=IwAR0c39T7WL2rsEFmqmj_8I19RhsITDGDajEB5eAacKcUCgSQr2CZ0E4TvH4

Джерело: https://www.facebook.com/supremecourt.ua/posts/474111773363713

Конфлікт інтересів: як не порушити вимоги Закону?

Закон України «Про запобігання корупції» (далі за текстом — Закон) визначає два види конфлікту інтересів:

  • потенційний конфлікт інтересів — наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
  • реальний конфлікт інтересів — суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

На кого поширюється конфлікт інтересів?

Згідно статті 28 Закону, обмеження, пов’язані з запобіганням та врегулюванням конфлікту інтересів поширюються на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також прирівняних до них осіб.

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
ґ) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;
є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
і) члени державних колегіальних органів;

2) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);
в) представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм, і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої цієї статті;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, — у випадках, передбачених цим Законом;

4) кандидати у народні депутати України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України «Про вибори народних депутатів України», кандидати на пост Президента України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України «Про вибори Президента України», кандидати в депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів та старост.

Яка відповідальність передбачена чинним законодавством України за порушення вимог законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів?

Згідно статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу на суму від 100 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Зокрема, за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів – передбачений штраф у розмірі від 100 до 200 НМДГ (ч. 1 ст. 172-7).
За вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів – передбачено штраф у розмірі від 200 до 400 НМДГ (ч. 2 ст. 172-7).

За вчинення дій, передбачених ч.1 або ч. 2 ст. 172-7, особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, передбачено адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі від 400 до 800 НМДГ з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

P.S.: Фахівці юридичної фірми «ІнТраст» мають значний досвід у сфері антикорупційного законодавства та надають кваліфіковані консультації з питань, пов’язаних із запобіганням і врегулюванням конфлікту інтересів. Також, у разі потреби, адвокати фірми здійснять представництво Ваших інтересів з відповідних питань у правоохоронних та судових органах. Зв’язатися з нами: +380 48 722-37-97.

Верховний Суд: без факту порушення ПДР поліцейський не має права вимагати у водія посвідчення та техпаспорт

 

Судова практика

Верховний Суд, розглянувши у касаційній інстанції адміністративну справу №686/11314/17, підтвердив позицію апеляційної інстанції, залишивши без змін постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду за позовом ОСОБА_2 до Управління патрульної поліції у м. Хмельницькому про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Як зазначається у Рішенні, Судом апеляційної інстанції встановлено, що працівник поліції з метою проведення профілактичної бесіди та роз’яснення водієві про порушення останнім ПДР України підійшов до водія та представився. При цьому зазначив, що оскільки позивач порушив ПДР України то поліцейський відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про національну поліцію» та п. 2.4 ПДР України мав підставу вимагати у водія пред’явити документи передбачені п. 2.1 ПДР України.

Водночас, судом попередньої інстанції встановлено, що відносно позивача не виносилась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, зокрема порушення п. 9.8 «б» ПДР України, яке пред’являлось позивачу перед прийняттям оскаржуваної постанови.

Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.

Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду про неправомірність вимоги посадової особи відповідача до позивача про пред’явлення документів в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про відсутність належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови серії АР № 418641 від 07 червня 2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2.

З повним текстом Рішення Верховного Суду можна ознайомитися тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80481815

Важливе рішення Верховного Суду для правової боротьби з незаконними забудовами

Адвокатське об’єднання «ІнТраст» рекомендує звернути увагу на Рішення Верховного Суду від 20.03.2019 р. у справі №810/726/18 за позовом ОСББ «Машинобудівників-17а» до Виконавчого органу Вишневої сільради Києво-Святошинського р-ну Київської обл., відділу містобудування та архітектури цього органу про зобов’язання внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці. Верховний суд задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанції та зауваживши, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу жителів м. Вишневе щодо дотримання закону місцевими органами влади при вирішенні соціально важливих питань планування забудови території, а також збереження природного фонду.

Категорія справи № 810/726/18: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.

Надіслано судом: 21.03.2019. Зареєстровано: 24.03.2019. Оприлюднено: 25.03.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: не визначено
Державний герб України
ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

Київ

справа №810/726/18

адміністративне провадження №К/9901/69354/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» до Виконавчого органу Вишневої сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи — Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецвисотмонтаж-буд», Державна екологічна інспекція Київської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про зобов’язання внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» на рішення Київського окружного адміністративного суду у складі судді Щавінського В.Р. від 03 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В. від 21 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» (далі — ОСББ «Машинобудівників-17а», позивач) звернулось до суду з позовом до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району (далі — Виконком Вишневої МР, відповідач), Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району (далі — Відділ містобудування, відповідач), треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд», Державна екологічна інспекція у Київській області, Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі — треті особи), у якому просило:

— зобов’язати Виконавчий комітет Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та Відділ містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва на земельний ділянці за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б, затверджених рішеннями виконкому Вишневої міської ради № 45/26 від 21 липня 2017 року, № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, а саме:

— зазначити про знаходження об’єкту будівництва в межах нормативної прибережної захисної смуги струмка Желань та влаштованого в його руслі штучного озера;

— зазначити про необхідність дотримання положень пункту 8.2.4 ДБН 2.2-5:2011 «Благоустрій територій» для ділянок рік, ув’язнених в закриті колектори, замість охоронних зон треба встановлювати зони технічного обслуговування колектора;

— зазначити про необхідність дотримання положень пункту 3.13 ДБН 360-92 «Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень» відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог, крім того, і від гаражів (додаток 3.1). Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, а заввишки в 4 поверхи і більше — 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків — не менше 15 м.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що містобудівні умови та обмеження видані з порушенням вимог: частини п’ятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки у містобудівних умовах та обмеженнях не вказано про знаходження земельної ділянки у межах нормативної прибережної захисної смуги струмка Желань та влаштованого в його руслі штучного озера та проігнорований факт протікання струмка в закритому колекторі по території ділянки; пункту 3.13 ДБН 360-92 «Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень» щодо дотримання відстані між житловими будинками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 4.70. ДБН В.2.2-24:2009 «Проектування висотних житлових і громадських будинків», передбачається можливість з’єднання частин чи окремо стоячих висотних будинків деформаційним швом (тобто шляхом блокування будинків один до одного), відтак, відсутні підстави щодо застосування пункту 3.13 ДБН 360-92, що передбачає дотримання відстані між житловими будинками. Стосовно неврахування у містобудівних умовах та обмеженнях прибережної захисної смуги струмка Желань, суди дійшли до висновку про те, що на топографічної карти, на підставі якої розроблено містобудівну документацію «Генеральний план м. Вишневе Київської області», на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410600:01:009:5056 струмок Желань відсутній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСББ «Машинобудівників-17а» звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 21 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Мороз Л.Л. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційні провадження у справі № 810/726/18, витребувано матеріали справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 03 червня 2017 року до Виконавчого комітету Вишневої міської ради надійшла заява від ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» стосовно видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, загальною площею 0,1700 га, що розташована за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б.

Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради було підготовлено проект рішення «Про надання ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б» на засідання Виконавчого комітету Вишневої міської ради.

21 липня 2017 року на засіданні Виконавчого комітету Вишневої міської ради прийнято рішення № 45/26 «Про надання ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б».

Вказаним рішення надано містобудівні умови та обмеження для проектування об’єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку, за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б, відповідно до частини п’ятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 135 від 31 травня 2017 року «Про затвердження Порядку ведення реєстру містобудівних умов та обмежень».

15 серпня 2017 року до Виконавчого комітету Вишневої міської ради надійшла заява від ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» стосовно внесення змін до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 0,1700 га, що розташована за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б.

09 жовтня 2017 року на засіданні Виконавчого комітету Вишневої міської ради прийнято рішення № 56/33 «Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСББ «Машинобудівників-17а» вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що після внесених змін до містобудівних умов та обмежень рішенням Виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, було збільшено допустиму поверховість житлового будинку вище 9-ти поверхів та висотою 46,9 м, що не відповідає зоні Ж-3 (допускає будівництво до 9 поверхів), на якій відповідно до плану зонування території м. Вишневе, що є складовою Генерального плану міста Вишневе, розміщена земельна ділянка під будівництво.

Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано положення пункту 4.70 ДБН В2.2-24:2-009, оскільки вказані ДБН підлягають застосуванню до будинків іншої висотності, ніж об’єкт будівництва, на який видано спірні містобудівні умови та обмеження.

З посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, відповідно до якої відсутність проекту землеустрою прибережної захисної смуги водойми не свідчать про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що у спірних містобудівних умовах та обмеженнях правомірно не враховано розташування на земельній ділянці струмка Желань.

Крім того, скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, які мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: на підставі пояснень відповідача судами встановлено, що під час розроблення проектної документації на будівництво будинку 17-а на існуючий земельній ділянці передбачалось будівництво другого зблокованого до нього багатоквартирного житлового будинку, однак, зміст згаданої проектної документації судами не досліджувався (у задоволенні клопотання про витребування цього доказу було відмовлено).

Від Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСББ «Машинобудівників-17а», у яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Виконавчого органу Вишневої сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської визначаються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об’єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

До містобудівних умов та обмежень можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень. Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу ІІ Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх складу та змісту, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку , будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 (далі — Порядок № 109) містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру — за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об’єкта будівництва.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об’єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15.

Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об’єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що внесення змін до містобудівних умов та обмежень за наявності для цього правових підстав, включаючи невідповідність окремих положень містобудівних умов та обмежень вимогам містобудівної документації, законодавству України, може здійснюватися, у тому числі за рішенням суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222410600:01:009:5056 рішенням виконкому Вишневої міської ради надана ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку висотою до 30 м, що відповідає зоні Ж-3 (зона житлової забудови переважно до 9-ти поверхів). У подальшому рішенням виконкому Вишневої міськради від 09 жовтня 2017 року за заявою замовника було внесено зміни до містобудівних умов та обмежень та встановлено допустиму висоту житлової будівлі до 46,9 м та поверховість вище 9-ти поверхів.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не перевірено відповідність вказаних вище змін, внесених рішенням виконкому Вишневої міськради до містобудівних умов та обмежень, вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, Генеральному плану м. Вишневе, складовою якого є план зонування.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин положення пункту 4.70 ДБН В2.2-24:2-009, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що пунктом 1.1. ДБН В2.2-24:2-009 встановлено, що ці норми розроблені в розвиток ДБН В.2.2-15 і ДБН В.2.2-9 та інших чинних нормативних документів у будівництві і поширюються на проектування нових висотних житлових і громадських будинків з умовною висотою від 73,5 м до 100 м включно, у той же час, об’єкт будівництва, на який видано спірні містобудівні умови та обмеження, передбачає будівництво не вище 46,9 м.

Обґрунтованими також є доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій встановлено обставину справи, яка має істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, без перевірки змісту проектно-кошторисної документації на будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Машинобудівників, 17-а, лише із пояснень представника відповідача судами встановлено, що на існуючій нині земельній ділянці по вул. Машинобудівників передбачалось будівництво другого зблокованого до нього багатоквартирного житлового будинку висотної поверховості. Встановлення наявності або відсутності у проектній документації на будівництво будинку № 17-а можливості прибудови другого зблокованого з ним будинку має важливе значення для оцінювання відповідності такої прибудови будівельним нормам та стандартам, відтак, й відповідності містобудівній документації спірних містобудівних умов та обмежень.

Разом з тим, характер предмету доказування (зміст проектної документації на будівництво будинку № 17-а) передбачає, що допустимим доказом у даному випадку може бути саме проектна документація, а не пояснення представника виконкому Вишневої міськради, які не підкріплені письмовими доказами.

Що стосується доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що у спірних містобудівних умовах та обмеженнях не враховано знаходження струмка Желань на території земельної ділянки, виділеної для будівництва, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що документація із землеустрою, що підтверджує формування та створення земельної ділянки водного фонду річки Желань — відсутня, а рішення щодо розроблення та затвердження зазначеної документації Вишневою міською радою не приймалось. На цій підставі суди дійшли до висновку, що посилання позивача на нормативну прибережну смугу водойми, яка становить 50 метрів не на визначені об’єкти водного фонду є безпідставним.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, на яку посилається скаржник, міститься правовий висновок, відповідно до якого при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Отже, суди попередніх інстанцій мали встановити наявність на земельній ділянці вказаної водойми, визначити її статус на підставі перевірки, зокрема, Генерального плану м. Вишневе, іншої містобудівної документації, за необхідності витребувати відомості з управління водних ресурсів, та на цій підставі здійснювати оцінку правомірності неврахування відповідної водойми у містобудівних умовах та обмеженнях.

Відтак, колегія суддів доходить до висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано норми матеріального права, не досліджено всі наявні у матеріалах справи докази, не з’ясовано всі обставини справи, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, а саме: помилково застосовано ДБН В2.2-24:2-009, необґрунтовано відхилено застосування ДБН 360-92 «Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень» у спірних містобудівних умовах та обмеженнях; не перевірено відповідність поверховості та висотності будинку умовам Генерального плану м. Вишневе, частиною якого є план зонування; не досліджено зміст проектної документації на будівництво будинку № 17-а та не встановлено можливість блокування до нього будинку № 17-б; не перевірено наявність струмка Желань, не встановлено його статус та не оцінено на цій підставі правомірність неврахування водойми у містобудівних умовах та обмеженнях.

Суд також враховує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 826/13584/16.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об’єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об’єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з’ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов’язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСББ «Машинобудівників-17а» підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій — скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити, відповідно, всі обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. Суд повинен дати детальну відповідь на кожний аргумент позивача та відповідача. У разі необхідності суд може зобов’язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з’ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Оскільки суд касаційної інстанції повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз

51 000 грн. штрафу за розповсюдження недостовірних відомостей у ЗМІ

У Верховній Раді зареєстровано проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання розповсюдженню недостовірних відомостей у засобах масової інформації, р.№10139, ініційований народним депутатом України від фракції «Народний фронт» Ігорем Лапіним.

Законопроект передбачає доповнення Кримінального кодексу новою статтею 151-1 «Поширення недостовірних відомостей у засобах масової інформації, мережі Інтернет», що встановлює кримінальну відповідальність за поширення у ЗМІ, мережі Інтернет недостовірних відомостей, які ганьблять честь і гідність іншої особи, у вигляді штрафу до 51 тис. грн., або громадських робіт на строк до 240 годин або виправних робіт на строк до 2 років.

Зокрема, за поширення у ЗМІ, мережі Інтернет недостовірних відомостей, які ганьблять честь і гідність іншої особи передбачено покарання у вигляді штрафу до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до 80 годин, або виправних робіт на строк до 1 року (частина перша статті 151-1).

За вчинення дій, передбачених частиною першою статті 151-1, якщо вони поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину або вчинені під час виборчого процесу відносно кандидатів у депутати, членів партій – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів на пост Президента України, передбачено штраф від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до 120 годин або виправні роботи на строк до 1 року.

Частина третя статті 151-1 містить таку кваліфікуючу ознаку, як «умисне поширення у засобах масової інформації, мережі Інтернет завідомо недостовірних відомостей, які ганьблять честь і гідність іншої особи». Таке правопорушення карається штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до 170 годин або виправними роботами на строк до 2 років.

За дії, передбачені частиною третьою статті 151-1, якщо вони поєднані з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину або вчинені під час виборчого процесу відносно кандидатів у депутати, членів партій – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів на пост Президента України, передбачається відповідальність у вигляді штрафу від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк 240 годин або виправних робіт на строк до 2 років.

Водночас, частиною п’ятою статті 151-1 передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею спростовано відомості, що ганьблять честь і гідність іншої особи за умови, що спростування здійснено у той самий або аналогічний спосіб, в який поширювалися такі відомості. У разі, якщо відомості, що ганьблять честь і гідність іншої особи, поширено у мережі Інтернет, обов’язковою умовою для звільнення від відповідальності також є видалення таких відомостей особою, яка їх поширила.

Законопроект також  доповнює статтю 278 Цивільного кодексу України новою частиною третьою, якою передбачається, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене через поширення інформації у мережі Інтернет, суд може заборонити (припинити) розповсюдження такої інформації шляхом її видалення з відповідного ресурсу мережі Інтернет.

Крім того, законопроект передбачає внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України в частині розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації, а також внесення змін до законів України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України»» та до законодавства у сфері регулювання ЗМІ і телекомунікацій.

ІнТраст

Верховний Суд оштрафував позивача за нецензурну лексику

За зловживання процесуальними правами правопорушник заплатить штраф у розмірі 5763 грн.

Верховний Суд, за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 у справі № 826/3515/18 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Вищої ради юстиції України, Вищої ради правосуддя, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправними та нечинними рішення та наказу, посилаючись на те, що позивач (скаржник) під час подання касаційної скарги явно зловживав процесуальними правами, наданими йому Конституцією України, КАС України, тощо, керуючись положеннями п.2 ч.1 ст. 149 Кодексу адміністративного судочинства, дійшов висновку про застосування до ОСОБА_3 штрафу в сумі 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 5763 грн.

Перед тим, шостий апеляційний адміністративний суд, повертаючи скаргу апелянту, послався, зокрема, на те, що уточнена апеляційна скарга ОСОБА_3 містить нецензурну лексику, образи, висловлені на адресу судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв’язку зі службовою діяльністю судді, а також висловлювання, які дискредитують статус даного суду зокрема та судової системи в цілому.

Як зазначається в ухвалі Верховного Суду, сторони повинні не припускати використання нецензурної лексики як під час оформлення документів для подання до суду всіх інстанцій, так і у публічному житті, оскільки нецензурна лайка не підсилює ефективність і переконливість інформації в документах офіційно-ділового стилю, а свідчить про культурний вакуум та демонструє неповагу до суддів.

З повним текстом ухвали Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79088560?fbclid=IwAR2UVF8F3h9dQ7GC6valr6oTkaFUMQnWvasMIILLFU1ViET72d0N1Vws43M