Архив метки: адвокат Одеса

У межах історичних ареалів забороняється проведення будівельних робіт без дозволу органів охорони культурної спадщини – КАС ВС

У спорах щодо будівництва у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони історико-культурних об’єктів та у межах історичних ареалів міст має бути забезпечений справедливий баланс приватного та публічного інтересів, що полягає у дотриманні суб’єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт вимог законодавства про охорону культурної спадщини.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку справу за позовом ТОВ (замовник будівництва) до Міністерства культури України про скасування припису, яким позивача зобов’язано припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт з будівництва багатофункціонального комплексу на вулиці Старонаводницькій, 42—44 у Печерському районі міста Києва.

Суть спору полягає у тому, що відповідач, здійснивши візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації на території за цією адресою та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявив, що на зазначеній земельній ділянці, яка знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – ансамблю Києво-Печерської Лаври та в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, проводяться підготовчі роботи з облаштуванням будівельного майданчика без отримання дозволу від Мінкультури, як того вимагають ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 12 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. На підставі акта, складеного за результатами контрольних заходів, відповідач видав оскаржуваний припис.

Колегія суддів КАС ВС, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначила, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що відповідач не дотримався процедури перевірки, визначеної Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Верховний Суд роз’яснив, що Мінкультури, приймаючи оскаржуване рішення, фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб’єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірки електронної бази даних.

Верховний Суд також взяв до уваги, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць, внесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої у спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес), яке виражається у гарантованому частиною першою ст. 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виявляється у збереженні та охороні історико-культурної спадщини світового значення.

Забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у цій справі полягає у необхідності дотримання суб’єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – ансамблю Києво-Печерської Лаври та в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18 (адміністративне провадження № К/9901/19255/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/83799960.

Джерело: Судова влада України

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу адвокатів юридичної фірми «ІнТраст»

07 серпня 2019 року Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду було задоволено касаційну скаргу захисників підозрюваного – клієнта адвокатського об’єднання «ІнТраст», адвокатів Максима Болдіна та Надії Корінної, на рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційною інстанцією, стосовно зміни запобіжного заходу.

Так, слідчим суддею, підозрюваному, за клопотанням сторони обвинувачення, було змінено запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт в певний період доби.

Проте, на думку сторони захисту, слідчий суддя, за наявністю наданих до суду стороною захисту належних та допустимих доказів, мав застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначено у клопотанні, а отже мала місце неповнота здійснення судового розгляду та невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження.

Вказані факти стали підставою для подання захисниками підозрюваного апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді до Київського апеляційного суду.

Однак, колегією суддів Київського апеляційного суду було відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою сторони захисту в інтересах підозрюваного на ухвалу слідчого судді, оскільки, на думку колегії суддів, ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт в певний період доби, постановлена в порядку ст. 201 КПК України, згідно повноважень, якими наділений слідчий суддя, оскарженню в апеляційному провадженні не підлягає.

Проте, сторона захисту не погодилася із такими висновками Київського апеляційного суду, та мотивуючи, що ухвалу суду постановлено з порушенням норм процесуального права звернулася із касаційною скаргою до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 399 та ч. 2 ст. 424 КПК України.

Сторона захисту послалася на норми ст. 184 та ст. 200 КПК України, відповідно до яких прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, звертаючись у порядку ст. 200 КПК України до слідчого судді, суду, зокрема із клопотанням про зміну запобіжного заходу, керуються виключно порядком та вимогами ст. 184 КПК України, встановленими для клопотань про застосування запобіжних заходів.

Слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в певний час доби, фактично застосував до підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту, тобто інший (новий) запобіжний захід, передбачений ст. 184 КПК України.

У судовому засіданні у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги захисники підозрюваного, мотивуючи обґрунтованість своєї касаційної скарги, також послалися на положення статті 129 Конституції України, де основними засадами судочинства, є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення, ст. 21 та ст. 24 КПК України, відповідно до яких кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи та надано право оскаржувати рішення слідчого судді, а також позиції ЄСПЛ у справі «Bellet v. France», згідно із якою рівень доступу наданий національним законодавством має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві, для ефективності якого особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Попри категоричні заперечення сторони обвинувачення щодо позиції сторони захисту, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду погодився із правовою позицією сторони захисту та задовольнив касаційну скаргу.

Важливе рішення Верховного Суду у справі про визнання права власності

Верховний Суд, у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши у порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги ТОВ «Прогрес РЛ» (позивач) на постанову Східного апеляційного господарського суду (відповідач по справі – ПАТ КБ «Приватбанк»), погодився із висновком апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника спірного нерухомого майна відповідачем, як і не доведено того, що відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає у реалізації останнім права на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна.

Про це йдеться у Рішенні Верховного Суду від 13 травня 2019 року у Справі №905/494/18.

Як зазначається в документі, ТОВ «Прогрес РЛ» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» (у подальшому змінене на АТ КБ «Приватбанк») про визнання права власності на нежиле приміщення.

Позов обґрунтовано наявністю підстав для застосування положень ст. 392 Цивільного кодексу України (щодо визнання права власності в судовому порядку), а саме посиланням на втрату правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомого майна внаслідок дії та бездіяльності представників відповідача та неможливістю у зв`язку із цим підтвердити право власності позивача на нерухоме майно у будь-який інший спосіб, аніж за відповідним рішенням суду про визнання права власності.

Так, між ТОВ «Прогрес РЛ» (покупець) та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку спірне нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Полімер Трейдінг» (позичальник) перед іпотекодержателем за кредитним договором. На виконання умов договору іпотеки, позивач передав відповідачу відповідно по акту приймання-передачі оригінали наступних документів: договір купівлі-продажу спірного об`єкту нерухомого майна; витяг з Державного реєстру правочинів щодо реєстрації договору купівлі-продажу спірного об`єкту нерухомого майна; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; технічний паспорт Міського комунального підприємства Маріупольське бюро технічної інвентаризації» на спірний об`єкт нерухомого майна.

Після припинення договору іпотеки у відповідності до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку із повним виконанням ТОВ «Полімер Трейдінг» (позичальник) зобов`язань перед відповідачем за кредитним договором, зняття заборони відчуження нерухомого майна та припинення іпотеки на нерухоме майно, позивач звертався до відповідача із вимогами щодо повернення оригіналів документів, які були передані останньому, у відповідь на що відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території місцезнаходження Регіональної філії «Донецьке регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк», останній припинив свою діяльність у м. Донецьк та не мав можливості для вивезення документів на підконтрольну українській владі територію, з огляду на що, повернення витребуваних документів не вбачається можливим.

Рішенням господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволено, визнано за позивачем право власності на спірне нерухоме майно.

Водночас, Постановою Східного апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, з огляду на те, що позивач не довів існування підстав та обставин, необхідних для задоволення позову про визнання права власності, оскільки по-перше, відповідач не ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно, а сам позов не містить жодної вимоги саме до відповідача, а по-друге, позивач не доводить неможливість реалізації ним своїх прав, зокрема, наявності будь-яких перешкод та/або обмежень, оскільки відомості про об`єкт спірного нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що може бути підставою для проведення реєстрації правочинів щодо такого майна.

Верховний Суд, враховуючи межі та повноваження суду касаційної інстанції, встановлені ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснивши перегляд судових рішень у справі на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів та вимог касаційної скарги, погодився із висновками суду апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову з огляду на те, що як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено того, що відповідач ставить під сумнів наявність права власності позивача на спірне нерухоме майно (іпотека відповідача припинена, заборона відчуження скасована, будь-які інші обтяження відповідача відсутні), як і не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його прав власника будь-якими іншими особами, що підтверджується тим, що відомості про спірний об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто вказане нерухоме майно належить на праві власності позивачу.

При цьому, Суд зазначив, що обставини втрати та/або неможливості повернення відповідачем правовстановлюючих документів позивача також не можуть обґрунтовувати порушення прав позивача як власника спірного об`єкту нерухомості у даному спорі про визнання права власності, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено, що останній не зміг реалізувати своє право на володіння, користування та/або розпорядження спірним об`єктом через відсутність зазначених документів, зокрема, отримав відмову у вчиненні того чи іншого правочину або інші перешкоди у реалізації своїх прав.

З повним текстом рішення Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81785420

Важливе рішення Верховного Суду для правової боротьби з незаконними забудовами

Адвокатське об’єднання «ІнТраст» рекомендує звернути увагу на Рішення Верховного Суду від 20.03.2019 р. у справі №810/726/18 за позовом ОСББ «Машинобудівників-17а» до Виконавчого органу Вишневої сільради Києво-Святошинського р-ну Київської обл., відділу містобудування та архітектури цього органу про зобов’язання внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці. Верховний суд задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення першої та апеляційної інстанції та зауваживши, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу жителів м. Вишневе щодо дотримання закону місцевими органами влади при вирішенні соціально важливих питань планування забудови території, а також збереження природного фонду.

Категорія справи № 810/726/18: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.

Надіслано судом: 21.03.2019. Зареєстровано: 24.03.2019. Оприлюднено: 25.03.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: не визначено
Державний герб України
ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

Київ

справа №810/726/18

адміністративне провадження №К/9901/69354/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» до Виконавчого органу Вишневої сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи — Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецвисотмонтаж-буд», Державна екологічна інспекція Київської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, Державне підприємство «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» про зобов’язання внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на земельній ділянці за касаційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» на рішення Київського окружного адміністративного суду у складі судді Щавінського В.Р. від 03 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В. від 21 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» (далі — ОСББ «Машинобудівників-17а», позивач) звернулось до суду з позовом до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району (далі — Виконком Вишневої МР, відповідач), Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району (далі — Відділ містобудування, відповідач), треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд», Державна екологічна інспекція у Київській області, Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі — треті особи), у якому просило:

— зобов’язати Виконавчий комітет Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та Відділ містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району внести зміни до містобудівних умов та обмежень для проектування об’єкта будівництва на земельний ділянці за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б, затверджених рішеннями виконкому Вишневої міської ради № 45/26 від 21 липня 2017 року, № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, а саме:

— зазначити про знаходження об’єкту будівництва в межах нормативної прибережної захисної смуги струмка Желань та влаштованого в його руслі штучного озера;

— зазначити про необхідність дотримання положень пункту 8.2.4 ДБН 2.2-5:2011 «Благоустрій територій» для ділянок рік, ув’язнених в закриті колектори, замість охоронних зон треба встановлювати зони технічного обслуговування колектора;

— зазначити про необхідність дотримання положень пункту 3.13 ДБН 360-92 «Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень» відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог, крім того, і від гаражів (додаток 3.1). Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, а заввишки в 4 поверхи і більше — 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків — не менше 15 м.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що містобудівні умови та обмеження видані з порушенням вимог: частини п’ятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки у містобудівних умовах та обмеженнях не вказано про знаходження земельної ділянки у межах нормативної прибережної захисної смуги струмка Желань та влаштованого в його руслі штучного озера та проігнорований факт протікання струмка в закритому колекторі по території ділянки; пункту 3.13 ДБН 360-92 «Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень» щодо дотримання відстані між житловими будинками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 4.70. ДБН В.2.2-24:2009 «Проектування висотних житлових і громадських будинків», передбачається можливість з’єднання частин чи окремо стоячих висотних будинків деформаційним швом (тобто шляхом блокування будинків один до одного), відтак, відсутні підстави щодо застосування пункту 3.13 ДБН 360-92, що передбачає дотримання відстані між житловими будинками. Стосовно неврахування у містобудівних умовах та обмеженнях прибережної захисної смуги струмка Желань, суди дійшли до висновку про те, що на топографічної карти, на підставі якої розроблено містобудівну документацію «Генеральний план м. Вишневе Київської області», на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410600:01:009:5056 струмок Желань відсутній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСББ «Машинобудівників-17а» звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 21 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Мороз Л.Л. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційні провадження у справі № 810/726/18, витребувано матеріали справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 03 червня 2017 року до Виконавчого комітету Вишневої міської ради надійшла заява від ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» стосовно видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, загальною площею 0,1700 га, що розташована за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б.

Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради було підготовлено проект рішення «Про надання ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б» на засідання Виконавчого комітету Вишневої міської ради.

21 липня 2017 року на засіданні Виконавчого комітету Вишневої міської ради прийнято рішення № 45/26 «Про надання ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б».

Вказаним рішення надано містобудівні умови та обмеження для проектування об’єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку, за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б, відповідно до частини п’ятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 135 від 31 травня 2017 року «Про затвердження Порядку ведення реєстру містобудівних умов та обмежень».

15 серпня 2017 року до Виконавчого комітету Вишневої міської ради надійшла заява від ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» стосовно внесення змін до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 0,1700 га, що розташована за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б.

09 жовтня 2017 року на засіданні Виконавчого комітету Вишневої міської ради прийнято рішення № 56/33 «Про внесення змін до містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Вишневе, вул. Машинобудівників, 17-б».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСББ «Машинобудівників-17а» вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що після внесених змін до містобудівних умов та обмежень рішенням Виконавчого комітету Вишневої міської ради № 56/33 від 09 жовтня 2017 року, було збільшено допустиму поверховість житлового будинку вище 9-ти поверхів та висотою 46,9 м, що не відповідає зоні Ж-3 (допускає будівництво до 9 поверхів), на якій відповідно до плану зонування території м. Вишневе, що є складовою Генерального плану міста Вишневе, розміщена земельна ділянка під будівництво.

Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано положення пункту 4.70 ДБН В2.2-24:2-009, оскільки вказані ДБН підлягають застосуванню до будинків іншої висотності, ніж об’єкт будівництва, на який видано спірні містобудівні умови та обмеження.

З посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, відповідно до якої відсутність проекту землеустрою прибережної захисної смуги водойми не свідчать про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що у спірних містобудівних умовах та обмеженнях правомірно не враховано розташування на земельній ділянці струмка Желань.

Крім того, скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, які мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: на підставі пояснень відповідача судами встановлено, що під час розроблення проектної документації на будівництво будинку 17-а на існуючий земельній ділянці передбачалось будівництво другого зблокованого до нього багатоквартирного житлового будинку, однак, зміст згаданої проектної документації судами не досліджувався (у задоволенні клопотання про витребування цього доказу було відмовлено).

Від Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСББ «Машинобудівників-17а», у яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Виконавчого органу Вишневої сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Вишневої міської визначаються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об’єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

До містобудівних умов та обмежень можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень. Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу ІІ Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх складу та змісту, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку , будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 (далі — Порядок № 109) містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру — за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об’єкта будівництва.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об’єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15.

Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об’єкта незалежно від зміни замовника.

Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що внесення змін до містобудівних умов та обмежень за наявності для цього правових підстав, включаючи невідповідність окремих положень містобудівних умов та обмежень вимогам містобудівної документації, законодавству України, може здійснюватися, у тому числі за рішенням суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222410600:01:009:5056 рішенням виконкому Вишневої міської ради надана ТОВ «Спецвисотмонтаж-буд» для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку висотою до 30 м, що відповідає зоні Ж-3 (зона житлової забудови переважно до 9-ти поверхів). У подальшому рішенням виконкому Вишневої міськради від 09 жовтня 2017 року за заявою замовника було внесено зміни до містобудівних умов та обмежень та встановлено допустиму висоту житлової будівлі до 46,9 м та поверховість вище 9-ти поверхів.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не перевірено відповідність вказаних вище змін, внесених рішенням виконкому Вишневої міськради до містобудівних умов та обмежень, вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, Генеральному плану м. Вишневе, складовою якого є план зонування.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин положення пункту 4.70 ДБН В2.2-24:2-009, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що пунктом 1.1. ДБН В2.2-24:2-009 встановлено, що ці норми розроблені в розвиток ДБН В.2.2-15 і ДБН В.2.2-9 та інших чинних нормативних документів у будівництві і поширюються на проектування нових висотних житлових і громадських будинків з умовною висотою від 73,5 м до 100 м включно, у той же час, об’єкт будівництва, на який видано спірні містобудівні умови та обмеження, передбачає будівництво не вище 46,9 м.

Обґрунтованими також є доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій встановлено обставину справи, яка має істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, без перевірки змісту проектно-кошторисної документації на будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Машинобудівників, 17-а, лише із пояснень представника відповідача судами встановлено, що на існуючій нині земельній ділянці по вул. Машинобудівників передбачалось будівництво другого зблокованого до нього багатоквартирного житлового будинку висотної поверховості. Встановлення наявності або відсутності у проектній документації на будівництво будинку № 17-а можливості прибудови другого зблокованого з ним будинку має важливе значення для оцінювання відповідності такої прибудови будівельним нормам та стандартам, відтак, й відповідності містобудівній документації спірних містобудівних умов та обмежень.

Разом з тим, характер предмету доказування (зміст проектної документації на будівництво будинку № 17-а) передбачає, що допустимим доказом у даному випадку може бути саме проектна документація, а не пояснення представника виконкому Вишневої міськради, які не підкріплені письмовими доказами.

Що стосується доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що у спірних містобудівних умовах та обмеженнях не враховано знаходження струмка Желань на території земельної ділянки, виділеної для будівництва, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що документація із землеустрою, що підтверджує формування та створення земельної ділянки водного фонду річки Желань — відсутня, а рішення щодо розроблення та затвердження зазначеної документації Вишневою міською радою не приймалось. На цій підставі суди дійшли до висновку, що посилання позивача на нормативну прибережну смугу водойми, яка становить 50 метрів не на визначені об’єкти водного фонду є безпідставним.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, на яку посилається скаржник, міститься правовий висновок, відповідно до якого при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Отже, суди попередніх інстанцій мали встановити наявність на земельній ділянці вказаної водойми, визначити її статус на підставі перевірки, зокрема, Генерального плану м. Вишневе, іншої містобудівної документації, за необхідності витребувати відомості з управління водних ресурсів, та на цій підставі здійснювати оцінку правомірності неврахування відповідної водойми у містобудівних умовах та обмеженнях.

Відтак, колегія суддів доходить до висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано норми матеріального права, не досліджено всі наявні у матеріалах справи докази, не з’ясовано всі обставини справи, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, а саме: помилково застосовано ДБН В2.2-24:2-009, необґрунтовано відхилено застосування ДБН 360-92 «Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень» у спірних містобудівних умовах та обмеженнях; не перевірено відповідність поверховості та висотності будинку умовам Генерального плану м. Вишневе, частиною якого є план зонування; не досліджено зміст проектної документації на будівництво будинку № 17-а та не встановлено можливість блокування до нього будинку № 17-б; не перевірено наявність струмка Желань, не встановлено його статус та не оцінено на цій підставі правомірність неврахування водойми у містобудівних умовах та обмеженнях.

Суд також враховує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 826/13584/16.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об’єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об’єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з’ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов’язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСББ «Машинобудівників-17а» підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій — скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити, відповідно, всі обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. Суд повинен дати детальну відповідь на кожний аргумент позивача та відповідача. У разі необхідності суд може зобов’язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з’ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Оскільки суд касаційної інстанції повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Машинобудівників-17а» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз

В Україні запроваджується інститут кримінальних проступків

Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», прийнятий Верховною Радою України 22 листопада 2018 року.

Відповідно до Закону, кримінальним проступком вважається діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Водночас, Законом внесені зміни до понад сімдесяти статей Кримінального кодексу в частині збільшення покарань у вигляді штрафу. Зокрема, змінами до статей 137, 142, 143, 145, 150-1, 152, 153, 158-1, 161, 164, 165, 167, 168, 175, 178, 179, 180 та інших, покарання у вигляді штрафу збільшено від діючого на сьогодні розміру до розміру від 1 тисячі до 4 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, Законом також внесені зміни до статті 12 Кримінального кодексу України в частині класифікації злочинів за ступенем тяжкості, а саме – злочини поділятимуться на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Змінами до Кримінального процесуального кодексу передбачено введення посади дізнавача — службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, у випадках, установлених цим Кодексом, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені в межах компетенції, передбаченої Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.

Права та обов’язки дізнавача визначаються новою статтею 40-1 КПКУ, відповідно до якої дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого.

Закон набуває чинності 1 січня 2020 року.

Кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою договору, необхідною для вчинення нотаріальних дій

Відповідно до роз’яснення Міністерства юстиції України щодо вимог до договору у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).

Разом з тим відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (частина шоста статті 120 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Водночас нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (частина перша статті 49 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, однією з істотних умов договору, який передбачає набуття частки в праві власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

З повним текстом листа-роз’яснення можна ознайомитися на сайті Міністерства юстиції України.