У межах історичних ареалів забороняється проведення будівельних робіт без дозволу органів охорони культурної спадщини – КАС ВС

У спорах щодо будівництва у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони історико-культурних об’єктів та у межах історичних ареалів міст має бути забезпечений справедливий баланс приватного та публічного інтересів, що полягає у дотриманні суб’єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт вимог законодавства про охорону культурної спадщини.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку справу за позовом ТОВ (замовник будівництва) до Міністерства культури України про скасування припису, яким позивача зобов’язано припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт з будівництва багатофункціонального комплексу на вулиці Старонаводницькій, 42—44 у Печерському районі міста Києва.

Суть спору полягає у тому, що відповідач, здійснивши візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації на території за цією адресою та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявив, що на зазначеній земельній ділянці, яка знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – ансамблю Києво-Печерської Лаври та в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, проводяться підготовчі роботи з облаштуванням будівельного майданчика без отримання дозволу від Мінкультури, як того вимагають ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 12 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. На підставі акта, складеного за результатами контрольних заходів, відповідач видав оскаржуваний припис.

Колегія суддів КАС ВС, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначила, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що відповідач не дотримався процедури перевірки, визначеної Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Верховний Суд роз’яснив, що Мінкультури, приймаючи оскаржуване рішення, фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб’єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірки електронної бази даних.

Верховний Суд також взяв до уваги, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам’яток, історичних ареалів населених місць, внесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої у спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес), яке виражається у гарантованому частиною першою ст. 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виявляється у збереженні та охороні історико-культурної спадщини світового значення.

Забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у цій справі полягає у необхідності дотримання суб’єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт на земельній ділянці, що знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – ансамблю Києво-Печерської Лаври та в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18 (адміністративне провадження № К/9901/19255/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/83799960.

Джерело: Судова влада України

Похожие

Оставьте комментарий