Верховний Суд: Вимоги про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку не можуть бути самостійним предметом судового розгляду

Вимоги про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку не можуть бути самостійним предметом судового розгляду – до такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу у справі за позовом про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, її виправлення, визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, з присвоєнням їй кадастрового номера та зобов’язання на цій підставі внести зміни до Державного земельного кадастру.

Про це йдеться у Рішенні Великої Палати Верховного Суду, за результатами розгляду касаційної скарги державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на Постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року.

Як зазначається у повідомленні на офіційній сторінці Суду у мережі Facebook, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до державного кадастрового реєстратора і ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», у якому просив:
— визнати зйомку земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками;
— визнати незаконною технічну документацію на земельну ділянку;
— зобов’язати ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку;
— визнати незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки;
— зобов’язати державного кадастрового реєстратора на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не може здійснити реєстрацію права власності на виділену йому земельну ділянку, оскільки в Держземкадастрі зареєстрована інша земельна ділянка, межа якої проходить через будівлі та надвірні споруди, що належать позивачеві на праві власності.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю державного кадастрового реєстратора як суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах владні управлінські функції.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору, дійшла таких висновків.

Спір у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, а також зобов’язання відповідача на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Держземкадастру щодо вказаної земельної ділянки не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин (щодо встановлення/відновлення/зміни меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян), а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Водночас скасування рішення державного кадастрового реєстратора про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, що перебуває в користуванні третьої особи, та реєстрацію цієї ділянки в Держземкадастрі не призведе до поновлення прав позивача, оскільки суміжний з позивачем землекористувач вже отримав державний акт щодо права власності на земельну ділянку під належним йому будинковолодінням, а тому поновити своє порушене право щодо набуття у власність земельної ділянки під своїм будинком він може виключно шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Вимоги позивача про визнання проведеної ДП зйомки земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками; визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні третьої особи, та зобов’язання ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини, що призвели до ймовірного порушення прав позивача, можуть слугувати доказами на обґрунтування та підставою для підтвердження правової позиції позивача під час пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій частині позов не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративної, а й у порядку будь-якої іншої юрисдикції.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а (провадження № 11-1454апп18) можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81841935?fbclid=IwAR0c39T7WL2rsEFmqmj_8I19RhsITDGDajEB5eAacKcUCgSQr2CZ0E4TvH4

Джерело: https://www.facebook.com/supremecourt.ua/posts/474111773363713

Похожие

Оставьте комментарий