Верховний Суд: Вимоги про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку не можуть бути самостійним предметом судового розгляду

Вимоги про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку не можуть бути самостійним предметом судового розгляду – до такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу у справі за позовом про визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, її виправлення, визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, з присвоєнням їй кадастрового номера та зобов’язання на цій підставі внести зміни до Державного земельного кадастру.

Про це йдеться у Рішенні Великої Палати Верховного Суду, за результатами розгляду касаційної скарги державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на Постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року.

Як зазначається у повідомленні на офіційній сторінці Суду у мережі Facebook, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до державного кадастрового реєстратора і ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», у якому просив:
— визнати зйомку земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками;
— визнати незаконною технічну документацію на земельну ділянку;
— зобов’язати ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку;
— визнати незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки;
— зобов’язати державного кадастрового реєстратора на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не може здійснити реєстрацію права власності на виділену йому земельну ділянку, оскільки в Держземкадастрі зареєстрована інша земельна ділянка, межа якої проходить через будівлі та надвірні споруди, що належать позивачеві на праві власності.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю державного кадастрового реєстратора як суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах владні управлінські функції.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору, дійшла таких висновків.

Спір у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації земельної ділянки, а також зобов’язання відповідача на підставі виправленої технічної документації внести зміни до Держземкадастру щодо вказаної земельної ділянки не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спрямований на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин (щодо встановлення/відновлення/зміни меж земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян), а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Водночас скасування рішення державного кадастрового реєстратора про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, що перебуває в користуванні третьої особи, та реєстрацію цієї ділянки в Держземкадастрі не призведе до поновлення прав позивача, оскільки суміжний з позивачем землекористувач вже отримав державний акт щодо права власності на земельну ділянку під належним йому будинковолодінням, а тому поновити своє порушене право щодо набуття у власність земельної ділянки під своїм будинком він може виключно шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Вимоги позивача про визнання проведеної ДП зйомки земельної ділянки такою, що виконана з метричними помилками; визнання незаконною технічної документації на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні третьої особи, та зобов’язання ДП виправити технічну документацію на вказану земельну ділянку, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки зазначені обставини, що призвели до ймовірного порушення прав позивача, можуть слугувати доказами на обґрунтування та підставою для підтвердження правової позиції позивача під час пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій частині позов не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративної, а й у порядку будь-якої іншої юрисдикції.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а (провадження № 11-1454апп18) можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81841935?fbclid=IwAR0c39T7WL2rsEFmqmj_8I19RhsITDGDajEB5eAacKcUCgSQr2CZ0E4TvH4

Джерело: https://www.facebook.com/supremecourt.ua/posts/474111773363713

Конфлікт інтересів: як не порушити вимоги Закону?

Закон України «Про запобігання корупції» (далі за текстом — Закон) визначає два види конфлікту інтересів:

  • потенційний конфлікт інтересів — наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
  • реальний конфлікт інтересів — суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

На кого поширюється конфлікт інтересів?

Згідно статті 28 Закону, обмеження, пов’язані з запобіганням та врегулюванням конфлікту інтересів поширюються на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також прирівняних до них осіб.

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
ґ) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;
є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
і) члени державних колегіальних органів;

2) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);
в) представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм, і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої цієї статті;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, — у випадках, передбачених цим Законом;

4) кандидати у народні депутати України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України «Про вибори народних депутатів України», кандидати на пост Президента України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України «Про вибори Президента України», кандидати в депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів та старост.

Яка відповідальність передбачена чинним законодавством України за порушення вимог законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів?

Згідно статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів передбачена адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу на суму від 100 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Зокрема, за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів – передбачений штраф у розмірі від 100 до 200 НМДГ (ч. 1 ст. 172-7).
За вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів – передбачено штраф у розмірі від 200 до 400 НМДГ (ч. 2 ст. 172-7).

За вчинення дій, передбачених ч.1 або ч. 2 ст. 172-7, особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, передбачено адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі від 400 до 800 НМДГ з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

P.S.: Фахівці юридичної фірми «ІнТраст» мають значний досвід у сфері антикорупційного законодавства та надають кваліфіковані консультації з питань, пов’язаних із запобіганням і врегулюванням конфлікту інтересів. Також, у разі потреби, адвокати фірми здійснять представництво Ваших інтересів з відповідних питань у правоохоронних та судових органах. Зв’язатися з нами: +380 48 722-37-97.