4 міфи про сурогатне материнство

Керівник напрямку програм допоміжних репродуктивних технологій у м. Києві компанії «ІнШелл»,
юрист адвокатської компанії «ІнТраст» Альона Кальчук розвінчує чотири поширених міфи про сурогатне материнство.

1. Сурогатне материнство – це незаконно

Українське законодавство досить грунтовно регулює питання застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Зокрема, стаття 123 Сімейного кодексу України визначає походження дитини, народженої в результаті застосування ДРТ. Так, у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини (запліднення ін вітро — ЗІВ).

У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Також, подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого з репродуктивного матеріалу її чоловіка та донора яйцеклітини в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Якщо говорити про іноземний досвід, то прогресивне, в плані використання ДРТ, законодавство такої країни, як Сполучені Штати Америки, чітко регламентує порядок застосування ДРТ та не обмежує репродуктивні права громадян.

surrogacy

Саме відсутність законодавчого врегулювання питання застосування репродуктивних технологій спонукає громадян багатьох держав, у тому числі й економічно розвинутих, звертатися до іноземних сурогатних матерів.

Зважаючи на високу кваліфікацію українських лікарів, сучасні технології та значний досвід, а також фінансову доступність, Україна викликає зацікавлення з боку іноземців, які хочуть народити дитину з використанням ДРТ.

2. Сурогатне материнство загрожує здоров’ю жінки

За умови належного медичного супроводу застосування ДРТ не несе жодної загрози для здоров’я жінки.

Сурогатна матір проходить повне медичне обстеження до вступу в програму. У відповідності з наказом Міністерства охорони здоров’я України №787, лише жінка, яка відповідає усім медичним критеріям та пройшла повне обстеження, може стати сурогатною мамою.

usa

Звичайно, будь-яка вагітність несе у собі певні ризики, незалежно від того, виникла вона в результаті природнього запліднення, чи за допомогою програми ДРТ, та наша компанія «ІнШелл», супроводжуючи жінку, яка допомагає парі народити дитину, забезпечує їй комплексну медичну допомогу та співпрацює лише з надійними медичними партнерами.

3. Сурогатна матір може не віддати дитину

Для уникнення подібних ситуацій, необхідно не лише детально прописати умови контракту, в якому фіксуються права і обов’язки сторін, а й ретельно проводити психологічний відбір жінки, яка висловила бажання стати сурогатною матір’ю. Крім того, на боці батьків, які вирішили скористатися послугами сурогатної матері, стоїть українське законодавство, відповідно до якого у сурогатної матері не виникає батьківських прав стосовно народженої в програмі дитини.

4. Батьки не заплатять сурогатній мамі після народження дитини

Договір про сурогатне виношування дитини, в якому і зазначені всі зобов’язання сторін, має такі саму юридичну силу, як і інші цивільно-правові договори і у разі неналежного виконання зобов’язань однією зі сторін, інша сторона зможе захистити свої інтереси в суді. У цьому питанні, у разі, якщо б виникла така необхідність, фірма «ІнШелл» має надійного юридичного партнера — адвокатську компанію «ІнТраст».

***

Компанія «ІнШелл» забезпечує фахові правові та медичні консультації з питань застосування допоміжних репродуктивних технологій, а також пропонує повний пакет послуг супроводження процесу сурогатного материнства. За нашої підтримки десятки подружніх пар стали щасливими батьками!
У разі запитань, звертайтеся: +380973530670; +380639958115

В Україні запроваджується інститут кримінальних проступків

Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», прийнятий Верховною Радою України 22 листопада 2018 року.

Відповідно до Закону, кримінальним проступком вважається діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Водночас, Законом внесені зміни до понад сімдесяти статей Кримінального кодексу в частині збільшення покарань у вигляді штрафу. Зокрема, змінами до статей 137, 142, 143, 145, 150-1, 152, 153, 158-1, 161, 164, 165, 167, 168, 175, 178, 179, 180 та інших, покарання у вигляді штрафу збільшено від діючого на сьогодні розміру до розміру від 1 тисячі до 4 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, Законом також внесені зміни до статті 12 Кримінального кодексу України в частині класифікації злочинів за ступенем тяжкості, а саме – злочини поділятимуться на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Змінами до Кримінального процесуального кодексу передбачено введення посади дізнавача — службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, у випадках, установлених цим Кодексом, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені в межах компетенції, передбаченої Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.

Права та обов’язки дізнавача визначаються новою статтею 40-1 КПКУ, відповідно до якої дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого.

Закон набуває чинності 1 січня 2020 року.

Кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою договору, необхідною для вчинення нотаріальних дій

Відповідно до роз’яснення Міністерства юстиції України щодо вимог до договору у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).

Разом з тим відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (частина шоста статті 120 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Водночас нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (частина перша статті 49 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, однією з істотних умов договору, який передбачає набуття частки в праві власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

З повним текстом листа-роз’яснення можна ознайомитися на сайті Міністерства юстиції України.